Привет, Гость
  Войти…
Регистрация
  Сообщества
Опросы
Тесты
  Фоторедактор
Интересы
Поиск пользователей
  Дуэли
Аватары
Гороскоп
  Кто, Где, Когда
Игры
В онлайне
  Позитивки
Online game О!
  Случайный дневник
BeOn
Ещё…↓вниз
Отключить дизайн


Зарегистрироваться

Логин:
Пароль:
   

Забыли пароль?


 
yes
Получи свой дневник!

Дневник пользователя "zer000000000000000­000000"Перейти на страницу: 1 | 2 | 3 | 4 | следующуюСледующая »


пятница, 18 января 2013 г.
:-) 45. Адаптация и стресс:-) Основ... zer000000000000000000000 06:20:04
:-)­ 45. Адаптация и стресс:-)­

Основная статья: Стресс
Ганс Селье вводит в медицинскую практику термин стресс. Он писал: «я впервые „наткнулся“ на идею стресса и общего адаптационного синдрома в 1925 году» [12]. Каждую составляющую своего определения Селье пояснил так: общий — потому что к стрессу приводят факторы, которые, воздействуя на разные области организма, в итоге способны вызвать общую системную защиту; адаптационный — потому что это явление как бы закрепляется, приобретает характер привычки; синдром — потому что его отдельные проявления частично взаимозависимы [13]. Позже (в 1931-1932 г.) он назвал стресс неспецифической реакцией организма на любые раздражители. Представление о стрессе касается всех людей, больных и здоровых, преуспевающих и неудачливых, и всех сторон жизни. «Удалось показать, что стресс представляет собой скорость изнашивания человеческого организма, сопровождает любую жизнедеятельность и соответствует в определённом смысле интенсивности жизни. Он увеличивается при нервном напряжении, телесных повреждениях, инфекциях, мышечной работе или любой другой напряженной деятельности и связан с неспецифическим защитным механизмом, увеличивающим сопротивляемость к стрессовым факторам, или „стрессорам“. Важной частью этого защитного механизма является повышенное выделение гипофизом так называемого адренокортикотропно­го гормона (АКТГ), который, в свою очередь, стимулирует выработку кортикоидов корой надпочечников.
Cиндром стресса, или, иначе, общий адаптационный синдром (ОАС), проходит три стадии:
„реакция тревоги“, во время которой мобилизуются защитные силы. Её биологический смысл заключается в том, что организм в кратчайшие сроки должен получить дополнительную, „аварийную“ энергию для того, чтобы максимально обеспечить условия для быстрого спасения от грозящей беды или даже гибели. Да, для организма это, безусловно, реакция энергозатратная — что для него в перспективе, конечно, плохо, — но иного выхода в данный момент нет. Ведь речь идет о спасении в целом.
„стадия устойчивости“ отражающая полную адаптацию к стрессору. Крайне важно и то, что на этой стадии общие энергозатраты организма становятся меньше, чем на первой стадии: организм частично уже приспособился жить под давлением стрессирующего фактора — как бы отследил его. Если стрессирующий фактор действует сильно и длительно, то постепенно развивается следующая, третья стадия.
„стадия истощения“, которая неумолимо наступает, если стрессор оказывается достаточно силён и действует достаточно долгое время, поскольку „адаптационная энергия“, или приспособляемость живого вещества всегда конечна» [14]. Результат на этой стадии - устойчивость организма к внешним воздействиям резко снижается. То есть база для возможного развития патологии на клиническом уровне уже создана.
По мере формирования устойчивой адаптации нарушения гомеостаза, составляющие стимул стресс-симптома постепенно исчезают, как и сам стресс-симптом, сыграв свою важную роль в становлении адаптации. Это состояние между стрессом (агрессией) и адаптацией служит доказательством того, что стресс сложился в процессе эволюции как необходимое неспецифическое звено более сложного целостного механизма адаптации. Полная свобода от стресса, как считал Селье, означала бы смерть. В 1982 году Селье определил стресс как совокупность стереотипных филогенетических запрограммированных­ реакций организма, которые вызываются любыми сильными, сверхсильными, экстремальными воздействиями и сопровождаются перестройкой адаптивных сил организма.[15].
По признанию Г. Селье, он заимствовал у И. П. Павлова очень многое. То, что Павлов трактовал с точки зрения нервной системы, он перевел на язык и термины гуморальной системы. Павлов указывал, что организм как целое непрерывно адаптируется к окружающей среде. Эту идею целостности и адаптации Селье почерпнул у Павлова, и это было положено в основу теории стресса. То, что внешние воздействия приводят только к расходу и исчерпанию адаптационных возможностей, в течение многих лет было убеждением Г. Селье, которое он лаконично формулировал как «wear and tear». Это убеждение основывалось на том, что он использовал преимущественно сильные патогенные воздействия.
Концепции о существовании генетически предопределённого потенциала роста берут начало от А. Вейсмана, который считал, что зигота обладает способностью осуществлять определённое и ограниченное число делений клеток, после чего развивающийся организма обрекается на старение и смерть. Немецкий физиолог и гигиенист Макс Рубнер (М. Rubner) (1854—1932) в связи с представлениями Вейсмана обосновал понятие о генетически предопределённом энергетическом фонде, который у всех видов млекопитающих, за исключением человека почти одинаков. Концепцию Рубнера и вытекающее из неё представление об онтогенезе, как о раскручивании пружины в заведенных часах, и развил «Селье в учении о стрессе и о предопределённом фонде „адаптивной энергии“, сравнивая его с банковым вложением, которое можно расходовать, но нельзя увеличивать». Во всех этих теориях речь идет о постепенном исчерпании некоего исходного потенциала (жизненной субстанции), приводящих живые организмы к состоянию равновесия. Развивая эти представления Ричард Перл пришёл к мысли, что старение и смерть — „расплата за преимущества“ какие дают специализация и дифференциация клеток у многоклеточных организмов, в отличие от практически бессмертных одноклеточных этими качествами не обладающими.[16].
«Стресс есть неспецифический ответ организма на любое предъявление ему требования. … С точки зрения стрессовой реакции не имеет значения, приятна или неприятна ситуация, с которой мы столкнулись. Имеет значение лишь интенсивность потребности в перестройке или в адаптации.» [17]

Прoкoммeнтировaть
zer000000000000000000000 06:17:20
Запись только для зарегистрированных пользователей.
:-) 41. Психоорганічні теорії емоці... zer000000000000000000000 06:16:37
:-)­ 41. Психоорганічні теорії емоцій: теорія емоцій Джемса-Ланге, Кеннона і Барда.:-)­
Теория эмоций Джемса-Ланге

Джемс считал, что определенные физические состояния характерны для разных эмоций - любопытства, восторга, страха, гнева и волнения. Соответствующие телесные изменения были названы органическими проявлениями эмоций. Именно органические изменения по теории Джемса - Ланге являются первопричинами эмоций. Отражаясь в голове человека через систему обратных связей, они порождают эмоциональное переживание соответствующей модальности. Сначала под действием внешних стимулов происходят характерные для эмоций изменения в организме и только затем - как их следствие - возникает сама эмоция.

Теория Кеннона – Барда

Неудовлетворенный теорией Джемса – Ланге, физиолог У.Кеннон предложил свою собственную «нейральную» теорию эмоций. Критикуя теорию Джемса – Ланге, Кеннон отметил прежде всего тот факт, что изменения во внутренних органах возникают не до, а после возникновения эмоциональных переживаний. Кроме того, эмоции не исчезают при прерывании корковых или других нервных связей с внутренними органами; висцеральные изменения, сопровождающие эмоции, могут иметь место и в неэмоциональных состояниях; наконец, внутренние органы относительно нечувствительны. Теория Кеннона – Барда прослеживает связь эмоций с функцией гипоталамуса, активирующего автономную нервную систему. Признавая, что эмоции сопровождаются висцеральными изменениями, Кеннон отверг их обратную связь с телесными ощущениями, которая составляет суть теории Джемса – Ланге. Более того, эта теория связывает каждую эмоцию с особым физиологическим сигналом, но Кеннон обнаружил, что одни и те же висцеральные реакции возникают независимо от специфики эмоциональных переживаний. Например, для гнева и страха характерны одинаковые висцеральные реакции. Однако и Кеннону не удалось объяснить качественную специфику эмоциональных состояний.
Прoкoммeнтировaть
:-) 40. Еволюційна, рудиментарна те... zer000000000000000000000 06:16:04
:-)­ 40. Еволюційна, рудиментарна теорія емоцій Ч. Дарвіна і її основні принципи.:-)­
Теория эмоций Чарльза Дарвина
В 1872 г. Ч. Дарвин опубликовал книгу "Выражение эмоций у человека и животных", которая явилась поворотным пунктом в понимании связи биологических и психологических явлений, в частности, организма и эмоций. В ней было доказано, что эволюционный принцип применим не только к биофизическому, но и психолого-поведенче­скому развитию живого, что между поведением животного и человека непроходимой пропасти не существует. Дарвин показал, что во внешнем выражении разных эмоциональных состояний, в экспрессивно-телесн­ых движениях много общего у антропоидов и слепорожденных детей. Эти наблюдения легли в основу теории эмоций, которая получила название эволюционной . Эмоции согласно этой теории появились в процессе эволюции живых существ как жизненно важные приспособительные механизмы, способствующие адаптации организма к условиям и ситуациям его жизни. Телесные изменения, сопровождающие различные эмоциональные состояния, в частности, связанные с соответствующими эмоциями движения, по Дарвину, есть не что иное, как рудименты реальных приспособительных реакций организма. И действительно, общность эмоциональных выражений человека и, во всяком случае высших животных, стоящих наиболее близко к человеку, настолько очевидна, что не поддается никакому оспариванию.
Рудиментарная теория эмоций.
После публикации работ Чарльза Дарвина ряд психологов (частью Герберт Спенсер и его ученики, частью французские позитивисты — Теодюль Рибо и его школа, частью немецкая биологически ориентированная психология) стали развивать идеи о биологическом происхождении человеческих эмоций из аффективных и инстинктивных реакций животных. Предполагается, что эмоции являются остаточными проявлениями аффектов некогда сопровождавших полноценные биологические реакции. Согласно с данной концепцией, выразительные движения, сопровождающие наш страх, рассматриваются как рудиментарные реакции при бегстве и обороне, а выразительные движения, сопровождающие наш гнев, рассматриваются как рудиментарные остатки движений, некогда сопровождавших у наших животных предков реакцию нападения. Страх стал рассматриваться как «заторможенное бегство», а гнев как «заторможенная драка», то есть эмоции позиционируются как «затухающее эхо» элементарных программ поведения. Логика данной теории приводит к несколько спорным выводам об отмирании эмоций как таковых и не объясняет разнообразие эмоционального мира человека.
Прoкoммeнтировaть
:-) 38. Сутність емоцій. Функції ем... zer000000000000000000000 06:14:54
:-)­ 38. Сутність емоцій. Функції емоцій.:-)­
Эмоция - особая форма психического отражения, которая в форме непосредственного переживания отражает не объективные явления, а субъективное к ним отношение. Особенность эмоций состоит в том, что они отражают значимость объектов и ситуаций, действующих на субъект, обусловленную отношением их объективных свойств к потребностям субъекта. Эмоции выполняют функции связи между действительностью и потребностями.

Эмоции охватывают широкий круг явлений. По поводу того, какие субъективные переживания следует называть эмоциями, существует несколько точек зрения. Приведем три из них.

Так, П. Милнер считает, что хотя и принято отличать эмоции (гнев, страх, радость и т.п.) от так называемых общих ощущений (голода, жажды и т.д.), тем не менее, они обнаруживают много общего и их разделение достаточно условно. Одной из причин их различения является разная степень связи субъективных переживаний с возбуждением рецепторов. Так, переживание жары, боли субъективно связывается с возбуждением определенных рецепторов (температурных, болевых). На этом основании подобные состояния обычно и обозначаются как ощущения. Состояние же страха, гнева трудно связать с возбуждением рецепторов, поэтому они обозначаются как эмоции. Другая причина, по которой эмоции противопоставляются­ общим ощущениям, состоит в нерегулярном их возникновении. Эмоции часто возникают спонтанно и зависят от случайных внешних факторов, тогда как голод, жажда, половое влечение возникают с определенными интервалами. Однако и эмоции, и общие ощущения возникают в составе мотивации как отражение определенного состояния внутренней среды, через возбуждение соответствующих рецепторов. Поэтому их различие условно и определяется особенностями изменения внутренней среды.

Вместе с тем существует и иная точка зрения. Так, П. Фресс считает, что, хотя и существует единый континуум внутренних переживаний - от слабых чувств к сильным, только сильные переживания могут быть названы эмоциями. Их отличительной чертой является дезорганизующее влияние на текущую деятельность. Именно эти сильные чувства и обозначаются как эмоции. Эмоции развиваются, когда мотивация становится слишком сильной по сравнению с реальными возможностями субъекта. Их появление ведет к снижению уровня адаптации. Согласно этой точке зрения эмоции - это страх, гнев, горе, иногда радость, особенно чрезмерная радость. Например, радость может стать эмоцией, когда из-за ее интенсивности мы теряем контроль над собственными реакциями: свидетельством тому являются возбуждение, бессвязная речь и даже безудержный смех. Такое сужение понятия эмоции отвечает представлению, выраженному в активационной теории Д. Линдсли, согласно которой эмоции соответствуют локальному участку на верху шкалы активации с наиболее высоким ее уровнем. Их появление сопровождается ухудшением выполняемой деятельности.

Не все субъективные переживания относятся к эмоциям и по классификации эмоциональных явлений А.Н. Леонтьева. Он различает три вида эмоциональных процессов: аффекты, собственно эмоции и чувства. Аффекты - это сильные и относительно кратковременные эмоциональные переживания, сопровождающиеся резко выраженными двигательными и висцеральными проявлениями. У человека аффекты вызываются как биологически значимыми факторами, затрагивающими его физическое существование, так и социальными, например, социальными оценками, санкциями. Отличительной особенностью аффектов является то, что они возникают в ответ на уже фактически наступившую ситуацию. В отличие от аффектов собственно эмоции представляют собой более длительное состояние, иногда лишь слабо проявляющееся во внешнем поведении. Они выражают оценочное личностное отношение к складывающейся или возможной ситуации. Поэтому они способны, в отличие от аффектов, предвосхищать ситуации и события, которые реально еще не наступили. Они возникают на основе представлений о пережитых или воображаемых ситуациях. Третий вид эмоциональных процессов - это так называемые предметные чувства. Они возникают, как специфическое обобщение эмоций и связаны с представлением или идеей о некотором объекте - конкретном или отвлеченном (например, чувство любви к человеку, ненависти и т.д.). Предметные чувства выражают устойчивые эмоциональные отношения.

Таким образом, наименее ясным остается вопрос о взаимоотношении эмоций как более узкого класса явлений, характеризующихся яркостью субъективных переживаний, с теми переживаниями, эмоциональная насыщенность которых менее выражена. Последние характерны для очень широкого класса состояний человека. Например, это переживания усталости, скуки, голода и т.д. Существуют ли эти две группы переживания раздельно, или же для них имеется общий, единый нейрофизиологически­й механизм?

Ряд экспериментальных данных, полученных методами психосемантики, скорее говорят в пользу последнего предположения.



Функции эмоций.

Биологическое значение эмоций в том, что они позволяют человеку быстро оценить свое внутреннее состояние, возникшую потребность, возможности ее удовлетворения. Например, истинную пищевую потребность в количестве белков, жиров, углеводов, витаминов, солей и т.д. мы оцениваем посредством соответствующей эмоции. Это переживание голода или - ощущение сытости.

Существуют несколько функций эмоций: отражательная (оценочная), побуждающая, подкрепляющая, переключательная и коммуникативная.

Отражательная функция эмоций выражается в обобщенной оценке событий. Эмоции охватывают весь организм и тем самым производят почти мгновенную интеграцию, обобщение всех видов деятельности, которые им выполняются, что позволяет, прежде всего, определить полезность и вредность воздействующих на него факторов и реагировать прежде, чем будет определена локализация вредного воздействия. Примером может служить поведение человека, получившего травму конечности. Ориентируясь на боль, человек немедленно находит такое ее положение, которое уменьшает болевые ощущения.

Эмоциональные оценочные способности человека формируются не только на основе опыта его индивидуальных переживаний, но и в результате эмоциональных сопереживаний, возникающих в общении с другими людьми, в частности через восприятие произведений искусства, средства массовой информации.

Оценочная или отражательная функция эмоции непосредственно связана с ее побуждающей функцией. Согласно Оксфордскому словарю английского языка слово 'эмоция' произошло от французского глагола 'mouvoir', означающего 'приводить в движение'. Его начали употреблять в XVII в., говоря о чувствах (радости, желании, боли и т.д.) в отличие от мыслей. Эмоция выявляет зону поиска, где будет найдено решение задачи, удовлетворение потребности. Эмоциональное переживание содержит образ предмета удовлетворения потребности и отношение к нему, что и побуждает человека к действию.

П.В.Симонов выделяет подкрепляющую функцию эмоций. Известно, что эмоции принимают самое непосредственное участие в процессах обучения и памяти. Значимые события, вызывающие эмоциональные реакции, быстрее и надолго запечатлеваются в памяти. Так, у сытой кошки нельзя выработать условные пищевые рефлексы. Для успешного обучения необходимо наличие мотивационного возбуждения, в данном случае отражающегося в чувстве голода. Однако соединение индифферентного раздражителя с голодовым возбуждением еще недостаточно для выработки условных пищевых рефлексов. Требуется третий компонент - воздействие фактора, способного удовлетворить существующую потребность,- пища. В опытах Т.Н.Ониани, который сочетал внешний стимул с электрическим раздражением лимбических структур мозга, вызывающим у сытой кошки потребность в еде, удалось выработать только условную реакцию избегания и страха. А условных рефлексов еды получить не удалось главная причина - электрическая стимуляция лимбической структуры, использованная в качестве подкрепления, не содержала награды - удовлетворения потребности.

Также не удается выработать условно-рефлекторны­й голод, если сочетать индифферентные раздражители - обстановочные сигналы с состоянием, вызываемым пищевой депривацией. У такого животного на обстановку эксперимента вырабатывается не поисковое пищевое поведение, а реакция страха и избегания. Т.е. индифферентный стимул связывается с реакцией избегания, которой животное реагирует на ситуацию длительного голодания, так как эта реакция уменьшает страх. Таким образом, реальным подкреплением для выработки условного рефлекса (классического и инструментального) является награда. Наградой голодному животному может быть пища. Само болевое раздражение не является наградой, ее дает лишь освобождение, избегание его. Получение награды ассоциируется с возникновением положительных эмоций. Подкрепляющая функция эмоций наиболее успешно была исследована на экспериментальной модели "эмоционального резонанса", предложенной П.В. Симоновым.

Было обнаружено, что эмоциональные реакции одних животных могут возникать под влиянием отрицательных эмоциональных состояний других особей, подвергнутых воздействию электрокожного раздражения. Эта модель воспроизводит типичную для социальных взаимоотношений ситуацию возникновения отрицательных эмоциональных состояний в сообществе и позволяет изучать функции эмоций в наиболее чистом виде без непосредственного действия болевых раздражителей. В естественных условиях деятельность человека и поведение животных определяются многими потребностями разного уровня. Их взаимодействие выражается в конкуренции мотивов, которые проявляют себя в эмоциональных переживаниях. Оценки через эмоциональные переживания обладают побуждающей силой и могут определять выбор поведения. Переключательная функция эмоций особенно ярко обнаруживается при конкуренции мотивов, в результате которой определяется доминирующая потребность. Так, в экстремальных условиях может возникнуть борьба между естественным для человека инстинктом самосохранения и социальной потребностью следовать определенной этической норме, она переживается в форме борьбы между страхом и чувством долга, страхом и стыдом. Исход зависит от силы побуждений, от личностных установок.

Рассмотрим коммуникативную функцию эмоций. Мимические и пантомимические движения позволяют человеку передавать свои переживания другим людям, информировать их о своем отношении к явлениям, объектам и т.д. Мимика, жесты, позы, выразительные вздохи, изменение интонации являются "языком человеческих чувств", средством сообщения не столько мыслей, сколько эмоций. Существуют генетически заданные универсальные комплексы поведенческих реакций, выражающие возникновение основных фундаментальных эмоций. Генетическая детерминированность­ экспрессивных реакций подтверждается сходством выразительных мимических движений у слепых и зрячих (улыбка, смех, слезы). Различия в мимических движениях между слепыми и видящими маленькими детьми совсем незначительны. Однако с возрастом мимика зрячих становится более выразительной и генерализованной, тогда как у слепых она не только не совершенствуется, а даже регрессирует. Следовательно, мимические движения имеют не только генетическую детерминанту, но и сильно зависят от обучения и воспитания.

Коммуникативная функция эмоций предполагает наличие не только специального нейрофизиологическо­го механизма, обуславливающего осуществление внешнего проявления эмоций, но и механизма, позволяющего читать смысл этих выразительных движений. И такой механизм найден. Исследований нейронной активности у обезьян показало, что в основе идентификации эмоций по мимике лица лежит активность отдельных нейронов, селективно реагирующих на эмоциональное выражение. Нейроны, реагирующие на лица с выражением угрозы, обнаружены в верхней височной коре и в миндалине у обезьян. Не все проявления эмоций одинаково легко идентифицируются. Легче распознается ужас (57% испытуемых), затем отвращение (48%), удивление (34%). По ряду данных, наибольшую информацию об эмоции содержит выражение рта. Идентификация эмоций возрастает вследствие научения. Однако некоторые эмоции начинают хорошо распознаваться уже в самом раннем возрасте. 50% детей в возрасте до 3 лет распознавали реакцию смеха на фотографиях актеров, а эмоцию боли в возрасте 5-6 лет.
Прoкoммeнтировaть
:-) 37. Види почуттів і їх формуван... zer000000000000000000000 06:13:48
:-)­ 37. Види почуттів і їх формування.:-)­
Почуття. Відображають вони емоційне ставлення індивіда до об’єкта, суб’єктивне переживання подій. Виникнувши як результат узагальнення емоційного досвіду, вони визначають динаміку і зміст ситуативних емоцій, настроїв і афектів. Залежно від спрямованості почуття поділяють на моральні, інтелектуальні і естетичні. Іноді їх ще називають вищими почуттями.
Моральні почуття відображають переживання людиною свого ставлення до суспільства, інших людей і самої себе. Вони грунтуються на нормах, які прийняті в суспільстві, і пов’язані з оцінкою відповідності їм повсякденних дій і вчинків людини. До моральних належать почуття патріотизму, гордості, гуманізму, емпатії, кохання та ін. Моральні почуття і їх цінність у суспільстві завжди зумовлені духовними іф матеріальними умовами життя. За рівнем їх розвитку судять про загальний розвиток особистості.
Інтелектуальні почуття – переживання людиною, що виникають і виявляються в її розумовій діяльності, спрямоване на теоретичне пізнання дійсності. До них належать почуття зацікавленості, допитливості, здивування, впевненості у правильності вчинків і дій, сумніву при невдачі, почуття нового. Породжені пізнавальною потребою людини, вони сигналізують про рівень її задоволення.
Естетичні почуття – переживання, які виникають і розвиваються при сприйманні та створенні людиною прекрасного. Найчастіше з’являються при сприйманні природних ландшафтів, творів мистецтва, вчинків людей і мають широкий діапазон впливу – від легкого хвилювання до глибокого захоплення від побаченого. Вони суб’єктивно переживаються людиною у своєрідних станах художньої насолоди. До естетичних почуттів також відносять почуття гумору та іронії, в яких виражається ставлення людини до пізнавального і оціненого нею об’єкта.
Почуття гумору відчувають до явищ чи осіб, які оцінюють позитивно і викликають симпатію, але разом з тим мають недоліки, що породжують добродушний сміх.
Почуття іронії – це вираження гострокритичного ставлення до подій і людей. В іронії реальне оцінюється з позиції ідеального.
Прoкoммeнтировaть
zer000000000000000000000 06:12:31
Запись только для зарегистрированных пользователей.
:-) 32. Характеристика основних вл... zer000000000000000000000 05:26:51
:-)­ 32. Характеристика основних властивостей темпераменту.:-)­
І. П. Павлов, доводячи наявність закономірностей у прояві індивідуальних відмінностей, висунув гіпотезу про те, що в основі їх лежать фундаментальні властивості нервових процесів - збудження та гальмування, їх врівноваженість та рухливість.
Сила нервової системи визначає її працездатність і проявляється насамперед у функціональній витривалості, тобто здатності витримувати тривалі чи короткочасні, але сильні збудження
Окрім сили, нервовим процесам може бути притаманна врівноваженість або неврівноваженість.
Врівноваженість нервових процесів - це баланс між процесами збудження та гальмування
Завдяки даній властивості організм може відповідати як спонукальними, так і гальмівними реакціями на численні впливи, які припадають на нервову систему.
Рухливість нервових процесів проявляється у здатності змінювати поведінку залежно від умов, швидко переходити від однієї дії до іншої, від пасивного стану до активного і навпаки
Протилежною рухливості якістю є інертність нервових процесів. Нервова система інертніша тоді, коли потребує більше часу чи зусиль для переходу від одного процесу до іншого.
Прoкoммeнтировaть
четверг, 17 января 2013 г.
:-) 30. Зв'язок темпераменту та тип... zer000000000000000000000 21:13:06
:-)­ 30. Зв'язок темпераменту та типу ВНД.:-)­
Співвідношення типів вищої нервової діяльності з властивостями темпераменту
Властивості темпераменту, засновані на певний тип нервової системи, найбільш стійкі і постійні в порівнянні з іншими психічними особливостями людини.
Згідно з ученням І.П.Павлова, індивідуальні особливості поведінки, динаміка протікання психічної діяльності залежать від індивідуальних відмінностей у діяльності нервової системи. Фізіологічну основу темпераменту становить нейродинаміка мозку, тобто нейродинамічні співвідношення кори й підкірки. Нейродинаміка мозку знаходиться у внутрішній взаємодії з системою гуморальних, ендокринних факторів. Ряд дослідників (Ленд, Бєлов, почасти Е. Кречмер та ін) схильні були поставити темперамент у залежність, перш за все від цих останніх. Не підлягає сумніву, що система залоз внутрішньої секреції включається до числа умов, що впливають на темперамент.
Було б неправильно, проте, ізолювати ендокринну систему від нервової і перетворювати її на самостійну основу темпераменту, оскільки сама гуморальна діяльність залоз внутрішньої секреції підпорядковується центральній іннервації. Між системою ендокринної та нервової існує внутрішня взаємодія, в якому провідна роль належить нервовій системі. Для темпераменту істотне значення при цьому, безсумнівно, має збудливість підкоркових центрів, з якими пов'язані особливості моторики, статики і вегетатики. Тонус підкоркових центрів, їх динаміка також впливають на тонус кори, і її готовність до дії. У силу тієї ролі, яку вони відіграють у нейродинаміки мозку, підкіркові центри, безсумнівно, впливають на темперамент. Але знову ж таки абсолютно неправильно було б, емансипуючи підкірку від кори, перетворити першу в самодостатній фактор, у вирішальну основу темпераменту, як це прагнуть зробити в сучасній зарубіжній неврології течії, які визнають вирішальне значення для темпераменту сірої речовини шлуночка і локалізують «ядро» особистості в підкірці, в стовбурових апаратах, в субкортикальних гангліях. Підкірка і кора нерозривно пов'язані один з одним. Не можна тому відривати першого від другого. Вирішальне значення має, в кінцевому рахунку, не динаміка підкірки сама по собі, а динамічне співвідношення підкірки і кори, як це підкреслював І.П.Павлов у своєму вченні про типи нервової системи. Намічені їм типи нервових систем І.П.Павлов пов'язує з темпераментом, зіставляючи чотири групи нервових систем, до яких він прийшов лабораторним шляхом.
Встановлена залежність між типом вищої нервової діяльності й темпераментом представлена в таблиці № 1, № 2.
Таблиця № 1. Темперамент, тип вищої нервової діяльності та динаміка поведінки.
Тип ВНДОсобливості нервових процесівВид темпераментуОсоблив­ості зовнішньої поведінки
по силіпо врівноваженостіпо рухливості
Невтримнийсильнінев­рівноваженірухливіхо­леричнийдуже активний
Сильнийсильніврівно­важенірухливісангвін­ічнийактивний
Спокійнийсильніврів­новаженімалорухливіф­легматичниймлявий
Слабкийсильніневрів­новаженірухливі або малорухливімеланхол­ічнийскутий

Таблиця №2. Залежність темпераменту від особливостей нервової системи.
Тип темпераментуПоєднан­ня особливостей нервової системи
СангвінікВрівноваже­ність, сила, рухливість
ХолерикНеврівноваже­ність, сила, рухливість
Меланхолік (неврівноважений)Не­врівноваженість, слабкість, рухливість
Меланхолік (слабкий)Неврівнова­женість, слабкість, інертність
Меланхолік (інертний)Врівноваж­еність, слабкість, інертність
ФлегматикВрівноваже­ність, сила, інертність
Прoкoммeнтировaть
:-) 29. Темперамент і характер:-) І... zer000000000000000000000 21:12:10
:-)­ 29. Темперамент і характер:-)­
Індивідуально-психо­логічні відмінності між людьми залежать від динамічних особливостей їх психіки — рівня інтенсивності психічних процесів і станів, швидкості їх перебігу. Ці відмінності виявляються в загальній активності людини, її моториці, емоційності і відзначаються достатньою постійністю. Сукупність індивідуальних особливостей, які характеризують динамічну та емоційну сторони поведінки, діяльності і спілкування людини, називається темпераментом.
Темперамент залежить від типу вищої нервової діяльності. Тип вищої нервової діяльності — це сплав вроджених та індивідуально набутих властивостей процесів збудження і гальмування. Такими властивостями нервових процесів є сила, врівноваженість і рухливість. Сила нервового процесу — властивість нервових клітин зберігати нормальну працездатність при значному напруженні збудження і гальмування. Врівноваженість процесів збудження і гальмування — це співвідношення їх сили. Рухливість нервових процесів характеризується швидкістю їх виникнення і зміни на протилежний процес. В залежності від поєднання відмічених властивостей розрізняють чотири типи вищої нервової діяльності: сильний неврівноважений; сильний врівноважений рухливий, сильний врівноважений інертний; слабкий тип. Тип вищої нервової діяльності є фізіологічною основою темпераменту. Сильному неврівноваженому типу нервової діяльності відповідає холеричний темперамент; сильному врівноваженому рухливому — сангвінічний; сильному врівноваженому інертному — флегматичний; слабому — меланхолічний.
Людина холеричного темпераменту енергійна, неврівноважена, схильна до бурхливих емоцій, швидких рухів, різких змін настрою, пристрасна в роботі, здатна до лідерства.
Сангвініку властиві висока психічна активність, врівноваженість, швидка зміна вражень, легкість і гнучкість у спілкуванні.
Флегматик відзначається деякою повільністю, інертністю, стійким настроєм, постійністю і глибиною почуттів, розміреними діями і мовою, серйозністю, наполегливістю в роботі.
Меланхоліку властиві сповільненість рухів, стриманість у мові, низький рівень психічної активності, схильність до глибоких переживань, замкненість, некомунікабельність­.
Властивостями темпераменту є екстраверсія — інтроверсія; емоційна стабільність — нейротизм.
Екстраверсія проявляється в переважаючій спрямованості активності людини на оточуючий світ, інтроверсія — на явища власного внутрішнього світу, на свої думки і переживання. Залежно від цих властивостей розрізняють екстравертів та інтровертів.
Екстраверт — людина, зорієнтована на навколишній світ, безпосередня, активна, відкрита в емоційних проявах, імпульсивна, комунікабельна, гнучка в поведінці, оптимістична, рішуча.
Інтроверт — людина, зорієнтована на власні почуття, стримана, замкнута, важко вступає в контакт з іншими людьми. При прийнятті рішень серйозна, не піддається емоціям.
Емоційна стабільність характеризується стійкістю щодо зовнішніх впливів, нейротизм — високою реактивністю на зовнішні впливи. Емоційність характеризує особливості виникнення, перебігу і припинення різноманітних почуттів, афектів, настроїв. Основними характеристиками емоційності є вразливість, імпульсивність, емоційна лабільність, напруження, домінуючий емоційний статус (тривожність, страх, фрустрація, радість, гнів і т. п.). Емоційно стабільні люди не схильні до хвилювань, викликають довіру, стійкі до зовнішніх впливів, лідери. Нейротики — чутливі, тривожні, сильно переживають невдачі.
У трудовій діяльності особливості темпераменту працівників виявляються в активності, емоційності, моториці. Активність характеризується рівнем енергійності, з якою працівник досягає поставлених цілей, переборює труднощі. Емоційність проявляється в емоційних реакціях, в швидкості зміни одного емоційного стану іншим. Особливості моторики виявляються у швидкості, ритмі, амплітуді і точності трудових рухів.
Відмінності в темпераментах — це відмінності не в рівнях можливостей психіки, а в своєрідності її проявів. Кожний тип темпераменту має позитивні і негативні сторони.
Позитивним для холерика є здатність зосереджувати значні зусилля протягом короткого часу, а недоліком те, що при тривалій роботі йому бракує витримки. Сангвінік відзначається високою працездатністю, швидкою реакцією, однак у нього швидко падає інтерес до роботи. Флегматик здатний довго і наполегливо працювати, але він не може швидко переключатися на інші завдання. Меланхолік відзначається великою витримкою, але повільним входженням в роботу. Для сильних рухливих типів характерний швидкий темп виконання роботи при недостатній увазі до підготовчих і контрольних дій. Інертні більш успішно виконують завдання, де потрібні повільні рухи; вони відзначаються пунктуальністю, завчасно планують свої дії. Особливості темпераменту виявляються і в розумовій діяльності, обумовлюючи шляхи і способи роботи, не визначаючи, проте, рівень досягнень. Розумові можливості людини створюють умови для компенсації недоліків темпераменту. Проте в деяких видах діяльності від властивостей темпераменту може залежати не тільки хід їх виконання, але й результат. У тих видах праці, які ставлять високі вимоги до темпу чи інтенсивності дій, індивідуальні особливості динамічних проявів психіки можуть бути фактором придатності чи непридатності людини до діяльності. У більшості професій властивості темпераменту не впливають на кінцеву продуктивність. Вплив їх може виявитися в екстремальних ситуаціях, коли надто рухливі люди швидко реагують (часто неадекватно), а інертні можуть розгубитися і не зреагувати, а також в індивідуальній діяльності підвищеної складності. Так, працівники з вираженою екстравертивністю, пластичністю, емоційністю, імпульсивністю успішно виконують роботу, пов’язану зі швидким сприйманням і переробкою інформації, прийняттям рішень. Працівники, для яких характерні інтровертивність, ригідність, тривожність, неемоційність, загальмованість, більш ефективно виконують регламентовану діяльність з усталеним алгоритмом, монотонні роботи та роботи, які вимагають точності рухів і дій. Недостатня психічна активність у них компенсується підвищеною точністю, чіткістю і акуратністю в роботі.
Отже, властивості темпераменту виявляються в основному у своєрідності виконання роботи. Наявність у колективі особистостей різних типологічних структур сприяє більш ефективній трудовій діяльності за умови, якщо завдання розподіляються з врахуванням цих особливостей.
Особливості темпераменту як динамічної сторони психіки є передумовою формування і розвитку тих основних властивостей особистості, які становлять характер людини.
Характер — це сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, які формуються і виявляються в діяльності і спілкуванні, зумовлюючи типові для індивіда способи поведінки. Діючи на основі загальних інтересів, однакових поглядів, мотивів, люди виявляють у поведінці індивідуальні особливості. Так, вони можуть бути поступливими або твердими, рішучими або нерішучими, впевненими або скутими, зауваження можуть висловлювати в м’якій, доброзичливій або грубій формі і т. ін.
Індивідуальні особливості, які утворюють характер людини, стосуються в першу чергу її волі, розуму, почуттів. Ці риси, або сторони, характеру не існують ізольовано, а знаходяться в закономірних залежностях, що визначає структурність характеру. Наприклад, якщо людина є боягузом, то є підстави вважати, що вона не виявлятиме ініціативи, рішучості, і в той же час поводитиме себе конформно, обережно і т. п.
Одні риси характеру виступають як основні і забезпечують загальну спрямованість проявів всього комплексу, інші — як другорядні. Останні можуть визначатися основними рисами або не гармоніювати з ними. У результаті людина може мати цілісний або суперечливий характер.
У структурі характеру можна виділити чотири підсистеми, або групи, властивостей, які характеризують ставлення особистості до різних сторін дійсності.
Перша підсистема містить риси, які виявляються в діяльності (ініціативність, працелюбність, наполегливість, цілеспрямованість, відповідальність, послідовність, раціональність, рішучість або альтернативні риси). До другої підсистеми відносяться риси особистості, які виявляються у стосунках з іншими людьми (тактовність — безтактовність, співчуття — байдужість тощо). Третю підсистему становлять риси людини, які виявляються в її ставленні до самої себе (самокритичність — завищена самооцінка, почуття власної гідності — приниженість; альтруїзм — егоїзм). Четверта підсистема — це сукупність рис, які визначають ставлення людини до речей (акуратність — неохайність, щедрість — скупість і т. ін.).
У трудовій діяльності риси характеру є спонукальною, мотивуючою силою, особливо в стресових ситуаціях, коли необхідно зробити вибір дій, перебороти значні труднощі. Однією з таких рис характеру є мотивація досягнення, тобто потреба обов’язково досягти успіху в діяльності. Людина може йти на ризик, виявляти ініціативу, наполегливість і т. д. Можлива інша стратегія поведінки, коли людина не намагається досягти успіху, а намагається уникнути невдачі. У цьому разі вона ухилятиметься від ризикованих дій, не виявлятиме ініціативи, не втручатиметься у складні ситуації з невизначеним результатом. Залежно від співвідношення вольових якостей людини і гнучкості в характері, вміння підпорядковувати собі обставини або підпорядковуватися їм люди поводять себе як інтернали або екстернали.
Інтернал — активна, впевнена в собі людина, яка вважає, що бажані зміни, успіхи, досягнення залежать від її власних зусиль, знань, праці. Екстернал переважно надіється на природний хід подій, везіння. У невдачах звинувачує інших людей або обставини.
Характер людини виявляється в тому, як вона спілкується з іншими людьми. У комунікативних контактах найбільш виразно виявляються такі риси характеру, як домінантність — недомінантність; мобільність — ригідність; екстраверсія — інтроверсія.
Інтегральна характеристика індивідуальності людини утворюється як сплав рис темпераменту і характеру, фізіологічною основою якого є тип нервової діяльності. Так, флегматику важче, ніж холерику чи сангвініку, сформувати в себе ініціативність і рішучість. Для меланхоліка проблемою є переборення нерішучості і тривожності, для сангвініка — сформувати звичку терпеливо виконувати нецікаву роботу, для холерика — виробити у собі стриманість і самокритичність. Однак характер має в своїй основі не тільки динамічні особливості темпераменту, але є результатом соціалізації особистості, її виховання і самовиховання. Він виявляється в діяльності і спілкуванні, у них же й формується.
Найбільш яскраво характер виявляється у вчинках, поведінці і діяльності людини. Здатність людини в екстремальних ситуаціях піднятися над обставинами, протидіяти їм, перебороти внутрішні вагання, усвідомлювати себе як суб’єкт діяльності свідчить про величезні можливості її розвитку.
Слід відмітити, що люди різняться не лише типом характеру, але й інтенсивністю проявів тих чи інших його рис. Коли та чи інша риса досягає граничних величин і перебувають на межі з нормою, то виникає так звана акцентуація характеру.
Акцентуація характеру — це крайні варіанти норми як наслідок посилення його окремих рис. У процесі праці акцентуація може виявлятися в низькій стресостійкості працівника до певних факторів, що призводить до емоційного напруження, неадекватної поведінки, конфліктів тощо.
Переважно працівники з акцентованим типом характеру є важкими у спілкуванні і вимагають особливих індивідуальних підходів. Крім того, необхідно так організувати працю, щоб такі люди не опинялися в ситуаціях, де потрібне активне функціонування тієї ланки, яка є найслабшою в їхньому характері.
Загалом характер людини практично впливає на всі інші властивості особистості, на пізнавальні, вольові, емоційні процеси і стани.
Прoкoммeнтировaть
:-) 28. Темперамент и деятельность:... zer000000000000000000000 21:11:19
:-)­ 28. Темперамент и деятельность:-)­
Динамические черты личности человека выступают не только во внешней манере поведения, не только в движениях — они проявляются и в умственной сфере, в сфере побуждения, в общей работоспособности. Естественно, особенности темперамента сказываются в учебных занятиях и в трудовой деятельности. Но главное заключается в том, что различия по темпераментам — это различия не по уровню возможностей психики, а по своеобразию ее проявлений.
Установлено отсутствие зависимости между уровнем достижений, т.е. конечным результатом действий, и особенностями темперамента, если деятельность протекает в условиях, которые можно определить как нормальные. Таким образом, независимо от степени подвижности или реактивности индивида в нормальной, нестрессовой ситуации результаты деятельности в принципе будут одинаковыми, поскольку уровень достижений будет зависеть главным образом от других факторов, в особенности от уровня мотивации и способностей. Вместе с тем исследования, устанавливающие эту закономерность, показывают, что в зависимости от особенностей темперамента изменяется способ осуществления самой деятельности.
Еще Б.М.Теплов обратил внимание на то, что в зависимости от особенностей темперамента люди различаются не конечным результатом действий, а способом достижения результатов. Развивая эту мысль, ряд отечественных исследователей провел исследования с целью установить зависимость между способом выполнения действий и особенностями темперамента. В этих исследованиях рассматривался индивидуальный стиль деятельности как путь к достижению результатов или способ решения определенной задачи, обусловленный главным образом типом нервной системы. Результаты исследований подавляющего большинства авторов, независимо от особенностей исследуемых групп и экспериментальных ситуаций, в которых изучался типичный для данных индивидов способ выполнения действий, показывают, что именно тип нервной деятельности, и прежде всего сила и подвижность нервных процессов, оказывает существенное влияние на формирование определенного стиля деятельности.
Врожденные особенности темперамента проявляются у человека в таких психических процессах, которые зависят от воспитания, социальной среды и способности управлять своими реакциями. Поэтому, по словам Р.М.Грановской, конкретная реакция на ситуацию может определяться как влиянием характерных отличий нервной системы, так и являться следствием обучения и профессионального опыта. Например, высокая скорость реакции у опытного водителя, летчика, боксера — необязательно природное свойство их нервной системы, она может быть достигнута и в результате тренировки и обучения. Однако пределы возможного развития скорости реакции определены врожденными свойствами нервной системы.
Профессиональный отбор помогает выделить претендентов с наиболее подходящими для данной специальности психофизиологически­ми качествами, поскольку часть требуемых некоторыми профессиями качеств плохо поддается тренировке, они ограничены свойствами темперамента. Например, известно, что слаборазвитое чувство времени или малая скорость двигательной реакции могут быть развиты путем индивидуальной тренировки лишь в определенных пределах. В целях профессионального отбора разработаны тесты, позволяющие оценить характеристики внимания, точность оценки времени, скорость двигательной реакции и т.п. применительно к различным специальностям. Важен не только профессиональный отбор, но и профориентация, т.е. выбор каждым человеком такой трудовой деятельности, которая соответствовала бы не только его интересам, но и его индивидуальным особенностям и возможностям. Исследования показывают, что лица, прошедшие профессиональную специализацию с учетом их психофизиологически­х характеристик, испытывают большое удовлетворение от своего труда, что самым благоприятным образом сказывается на их производительности.­
Продуктивность работы человека тесно связана с особенностями его темперамента. Так, особая подвижность (реактивность) сангвиника может принести дополнительный эффект, если работа требует смены объектов общения, рода занятий, частого перехода от одного ритма жизни к другому. Может создаваться ложное представление, что люди инертные (флегматики) не имеют преимуществ ни в каких видах деятельности, но это неверно: именно они особенно легко осуществляют медленные и плавные движения, у них обнаруживается предпочтение стереотипных способов действия, пунктуально соблюдая однажды принятый порядок. Люди, отличающиеся слабой нервной системой — меланхолики, сильнее мотивированы на выполнение более простых действий, чем остальные, они меньше устают и раздражаются от их повторения. Экспериментально показано, что сангвиники и холерики проявляют меньшую сопротивляемость и пониженную продуктивность в ситуациях, когда условия и способы деятельности строго регламентированы и не допускают включения индивидуальных приемов.
С целью оптимизации обучения и воспитания педагогу важно в своей деятельности учитывать возможный тип темперамента своих воспитанников. Вот какие советы дает Р.М.Гра-новкая: полезно контролировать деятельность холерика как можно чаще, в работе с ним недопустима резкость, несдержанность, так как они могут вызвать отрицательную ответную реакцию. В то же время любой поступок его должен быть требовательно и справедливо оценен. При этом отрицательные оценки необходимы лишь в очень энергичной форме и настолько часто, насколько это требуется для улучшения результатов его работы или учебы. Перед сангвиником следует непрерывно ставить новые, по возможности интересные задачи, требующие от него сосредоточенности и напряжения. Необходимо постоянно включать его в активную деятельность и систематически поощрять его усилия.
Флегматика нужно вовлечь в активную деятельность и заинтересовать. Он требует к себе систематического внимания. Его нельзя быстро переключать с одной задачи на другую. В отношении меланхолика недопустимы не только резкость, грубость, но и просто повышенный тон, ирония. О проступке, совершенном меланхоликом, лучше поговорить с ним наедине. Он требует особого внимания, следует вовремя хвалить его за проявленные успехи, решительность и волю. Отрицательную оценку следует использовать как можно осторожнее, всячески смягчая ее негативное действие. Меланхолик — самый чувствительный и ранимый тип. С ним надо быть предельно мягким и доброжелательным.
Таким образом, от темперамента зависит, каким способом человек реализует свои действия, но при этом не зависит их содержательная сторона. Темперамент проявляется в особенностях протекания психических процессов, влияя на скорость воспоминания и прочность запоминания, беглость мыслительных операций, устойчивость и переключаемость внимания.
Прoкoммeнтировaть
:-) 27. Психологічна характеристика... zer000000000000000000000 21:10:27
:-)­ 27. Психологічна характеристика класичних типів темпераменту.:-)­
Враховуючи основні властивості темпераменту, Я. Стреляу подає наступні психологічні характеристики основних класичних типів темпераменту.
Сангвінік. Людині з даним типом темпераменту притаманна висока активність. Вона жваво, збуджено реагує на все, що привертає її увагу, наділена живою мімікою і виразними рухами. Навіть незначний привід може викликати в неї голосний сміх, так само як і неістотний факт може її сильно розгнівати. За обличчям сангвініка легко вгадати його настрій, ставлення до предмета або людини.
У нього високий поріг чутливості, тому, він не помічає дуже слабких звуків і світлових подразників. Енергійний, працездатний, з активністю береться за нову справу і може довго працювати, не втомлюючись. Здатний до швидкого зосередження, дисциплінований. Якщо хоче, може стримувати прояв своїх почуттів і мимовільні реакції. Йому притаманні швидкі рухи, гнучкість розуму, кмітливість, швидкий темп мовлення, швидке включення в нову роботу. Висока пластичність проявляється в мінливості почуттів, настроїв і прагнень. Сангвінік легко зближується з іншими людьми, швидко звикає до нових вимог і умов, без зусиль не лише переключається з однієї роботи на іншу, а й може перевчитися, оволодіваючи новими навичками. Як правило, він більшою мірою відгукується на зовнішні враження, ніж на суб'єктивні образи і уявлення про минуле, майбутнє, тобто є екстравертом.
Холерик. Як і сангвінік, відрізняється низькою чутливістю та високою активністю. Однак він нестриманий, нетерплячий, запальний. Він менш пластичний і є більш інертним на відміну від сангвініка. Звідси - більша стійкість прагнень та інтересів, висока наполегливість, можливі ускладнення в переключенні уваги. Йому притаманна циклічність в діяльності та поведінці. В спілкуванні непоступливий, любить бути в центрі уваги. Він скоріше екстраверт.
Флегматик наділений високою активністю, низькою чутливістю та емоційністю. Його складно розвеселити або засмутити. Коли навколо голосно сміються, він може залишатися незворушним; залишається спокійним, незважаючи навіть на великі неприємності. Зазвичай у нього бідна міміка, рухи невиразні й уповільнені, так само як і мовлення. Розум некмітливий, складно переключає увагу і пристосовується до нових умов, повільно перебудовує навички і звички. При цьому він енергійний, працездатний. Відзначається терплячістю, витримкою, самовладанням. Як правило, важко зближається з новими людьми, погано відгукується на зовнішні враження. За своєю психологічною сутністю він інтроверт.
Меланхолік. Людина з високою чутливістю, що в поєднанні зі значною інертністю призводить до того, що незначний привід може викликати в нього сльози. Він надто образливий, хворобливо чутливий. Міміка і жести його невиразні, голос тихий, рухи бідні. Зазвичай невпевнений в собі, сором'язливий. Навіть незначна складність змушує його опускати руки. Меланхолік неенергійний, ненаполегливий, легко втомлюється. Йому притаманна низька працездатність, нестійка увага, яка весь час відволікається, уповільнений темп всіх психічних процесів. Більшість меланхоліків - інтроверти.
Прoкoммeнтировaть
:-) 26. Конституціональні типології... zer000000000000000000000 21:09:14
:-)­ 26. Конституціональні типології темпераменту.:-)­
Конституціональний підхід до темпераменту. Суть даного підходу полягає в тому, що існує зв'язок між будовою тіла людини (конституцією) і властивостями темпераменту.
У конституціональній типології Е. Кречмера тип конституції визначає психічні особливості людей і їх схильність до психічних захворювань. Дослідження Кречмера показують, що кожний тип статури має певний зв'язок з типом темпераменту, яким він дав такі назви:
Циклотимний темперамент. їх типові риси - душевність, добросердечність, легкість у спілкуванні. Одні з них - веселі, з добрим почуттям гумору, жваві, емоційні, інші - тихі, спокійні, вразливі. У разі захворювання людей даного типу виявляється схильність до маніакально-депреси­вного психозу.
Шизотимний темперамент. Найсуттєвіша характеристика шизотиміків - це яскраво виражена спрямованість на своє власне "Я", а також поєднання в різних комбінаціях високої психічної чутливості та емоційної невразливості, холодності. Вони стримані, замкнуті, надмірно серйозні, позбавлені почуття гумору, важко пристосовуються до оточення. У разі захворювання у цього типу проявляється схильність до шизофренії.
Іксотимічний темперамент. Це самостійні, діяльні, впевнені в собі, спокійні та малочутливі люди, зі стриманими жестами та мімікою, у спілкуванні сміливі та безапеляційні. їм властивий високий життєвий тонус, вони люблять пригоди та ризик." Кречмер вважав, що у разі захворювання люди з іксотимічним темпераментом схильні до епілепсії.
Більшість конституційних теорій ігнорують роль соціальних умов у формуванні психологічних властивостей людини. Соціальні умови розглядаються в них як фактор, що викликає початково запрограмовані стани та властивості. У контексті конституційних теорій має місце ототожнення рис темпераменту з особистісними рисами. Такі риси, як любов до товариства, терпимість чи відсутність співчуття, вважаються спадковими властивостями, що не відповідає дійсності. Непідтвердженим є переконання, нібито здорові люди носять в собі зародок психічного захворювання. Неправомірно виводити і переносити закономірності, виявлені у процесі вивчення хворих людей, на всю популяцію.
Конституціональна типологія У. Шелдона. У основі уявлень Шелдона лежить припущення про те, що особливості будови тіла є наслідком розвитку тканин, що походять із трьох зародків: ендоморф ного, мезоморфного і ектоморфного. Для ендоморфного типу характерні м'якість та округлість зовнішнього вигляду, слабкий розвиток кісткової та м'язової систем. Мезоморфний тип має міцну м'язову систему, широкі кістки, атлетичність і силу. Ектоморфний тип конституції характеризується витонченістю і тендітністю тіла, відсутністю виразної мускулатури.
Прoкoммeнтировaть
:-) 25. Історія вчення про темперам... zer000000000000000000000 20:07:17
:-)­ 25. Історія вчення про темперамент (гуморальна, соматична, нервова теорії).:-)­
1. Гуморальна теорія, якій уже понад ХХV століть (від латинського humor -- волога) пов'язує темперамент з особливостями внутрішнього середовища організму.
Перші відомі нам спроби пояснити індивідуальні відмінності людей здійснив відомий давньогрецький лікар Гіппократ (V ст. до н. ери). Він вважав, що стан організму залежить від певного співвідношення рідин, які є в організмі - кров, лімфа, жовч. Пропорція, в якій змішуються ці рідини називають "красис". Пізніше римські лікарі позначили це поняття лат. temperamentum, що означає "необхідне співвідношення частин" > термін темперамент.
Далі римський лікар та послідовник Гіппократа Гален дійшов висновку, що ці відмінності зумовлені різним співвідношенням основних видів рідин в організмі. Якщо переважає кров - людина - сангвінік (sanguis - кров), слиз - флегматик (phlegma - слиз), жовта жовч ( сhole - жовч) - холерик, чорна жовч - меланхолік (melaina chole). Ця теорія дістала назву гуморальної теорії темпераменту Гіппократа - Галена і довгий час була провідною. До середини XVII ст. всі дослідники вбачали анатомо-фізіологічн­і основи темпераменту в будові та функціонуванні кровоносної системи. Так, німецький філософ Кант вважав, що природною основою темпераменту є індивідуальні особливості хімічного складу крові.
Близькі до такої точки зору ідеї російського педагога, анатома і лікаря П. Лесгафта (кін. ХІХ - поч. ХХ ст.), який розробив теорію, в якій основою темпераменту є особливості системи кровообігу (товщина стінок, діаметр просвіту кровоносних судин, будова і форма серця). Діаметр і товщина стінок визначають швидкість і силу кровообігу, а від цього залежить швидкість обміну речовин, і в підсумку - індивідуальна характеристика темпераменту як міри збудження організму та тривалості реакцій.
2. Соматичні теорії. (гр. soma - тіло) пов'язували якості темпераменту із будовою тіла.Французький лікар Клод Сіго (20 рр. ХХ ст.) створив типологію, за якою кожній системі організму відповідає певне зовнішнє середовище, що впливає на цю систему: повітря - джерело дихальних реакцій, їжа - реакцій травлення, фізичне середовище - моторних реакцій, соціальне середовище - мозкових реакцій. Переважання певної системи призводить до специфічних реакцій індивіда на зміни навколишнього середовища, тобто кожному типу будови тіла відповідають певні особливості темпераменту. Виходячи з цього, К. Сіго вирізнив чотири основних типи будови тіла та, відповідно, темпераменту: дихальний, травний, мускульний та мозковий.
Е. Кречмер у 1921 р. у своїй праці "Будова тіла та характер" стверджував, що "люди з певним типом будови тіла мають певні психічні особливості та схильність до психічних захворювань". Кречмер стверджував, що у здорових людей існує залежність між будовою тіла та психічними якостями і визначав три типи темпераменту, що залежать від типу будови тіла.
1) лептосоматик (leptos - слабкий) - тендітна будова, високий зріст, витягнуте обличчя, довгий ніс - тип темпераменту шизотимік;
2) пікнік (pyknos - товстий) - велика кількість жирової тканини, надмірна повнота, малий або середній зріст, великий живіт, кругла голова - тип темпераменту циклотимік;
3) атлетик (athlon - боротьба) - розвинена мускулатура, міцна будова тіла, високий або середній зріст, широкі плечі, вузькі стегна, випуклі кістки обличчя - тип темпераменту іксотимік;
4) диспластик (dys - погано; plastos - сформований) - будова безформна, неправильна. Можливі різні деформації тіла. Тип темпераменту змішаний або не визначається зовсім.
У 40-і рр. 20 ст. У. Шелдон визначив якості темпераменту залежно від переважання функцій певних органів тіла:
1) вісцеротонія (viscera - нутрощі) - вісцеротоніки;
2) соматотонія (soma - тіло) - соматотоніки;
3) церебротонія (cerebrum - мозок) - церебротоніки;
4) змішаний тип.
3.Нервова теорія І.П.Павлова.
Основа темпераменту - властивості центральної нервової системи, врівноваженість і рухливість процесів збудження і гальмування. Поєднання цих властивостей створює певний тип нервової системи, який обумовлює і тип темпераменту, тобто індивідуальні особливості протікання психічних процесів. Дослідження властивостей нервової системи, здійснені в межах нервової теорії темпераменту, довели складність їх структури, зумовлену багатоаспектністю роботи мозку.
Криза нервової теорії зумовила появу у середині ХХ ст. конституційної теорії темпераменту.
4. Конституційна теорія темпераменту - своєрідний синтез попередніх підходів до вивчення природи темпераменту. (Василевський, Русалов, Стреляу).
Згідно з цією теорією, темперамент ґрунтується на роботі цілісного організму в сукупності його біохімічного, соматичного і нейродинамічного рівнів. Серед них властивості нервової системи є характеристикою найвищого рівня і тому вони найщільніше пов'язані з властивостями темпераменту. Принаймі вплив на властивості обмінних процесів організму опосередковується впливом нервової системи.
Загалом ж, темперамент базується не на властивостях нервової системи самих по собі, а на властивостях багаторівневої конституції організму людини, закріпленої в її спадковому апараті.
Проте ця теорія має більше гіпотетичний характер, що пояснюється труднощами дослідження різних рівнів функціювання організму та переходів між ними у їх відношенні до властивостей темпераменту.
Таким чином, протягом історії проблема темпераменту вивчалася в межах гуморальної, соматичної, нервової та конституційної теорій. Кожна з них бере за основу темпераменту ті чи інші властивості організму.
Очевидно, що природні передумови темпераменту існують. Серед них властивості нервової системи безпосередньо стосуються темпераменту і визначають стійкість його виявів. Тому, щоб ознайомитись із фізіологічними основами темпераменту, ми докладніше розглянемо вчення І.П. Павлова.
Прoкoммeнтировaть
:-) 24. Загальне уявлення про темпе... zer000000000000000000000 20:03:37
:-)­ 24. Загальне уявлення про темперамент.:-)­
Не можна знайти двох людей, однакових за своїм психічним властивостям. Кожна людина відрізняється від інших багатьма особливостями, єдність яких утворює його індивідуальність.
У психологічних відмінностях між людьми істотне місце займають так звані динамічні особливості психіки. Як відомо, люди помітно відрізняються один від одного по силі відгуку на навколишні впливу, за що проявляється ними енергії, за темпом, швидкості психічних процесів. Такого роду особливості істотним чином характеризують психічну активність індивіда, його моторику, емоційні прояви. Так, для однієї людини більш характерна пасивність, для іншого-невпинна ініціативність, одному властива легкість пробудження почуттів, а іншому - холоднокровність, одного відрізняють різкі жести, виразна міміка, іншого - стриманість рухів, дуже мала рухливість особи.
Зрозуміло, динамічні прояви людини можуть залежати від вимог ситуації, від вихованих установок і звичок і т.п. Але психічні відмінності, виступають і за інших рівних умовах: у одних і тих же обставин, при відносному рівність мотивів поведінки. Ці індивідуальні особливості виявляються ще в роки дитинства, відрізняються особливим постійністю, виявляються в самих різних сферах поведінки та діяльності, тобто вони не є тільки чимось зовнішнім. Багатьом експериментальними дослідженнями доведено, що в основі такого роду динамічних проявів лежать індивідуально-приро­дні, вроджені властивості людини.
Динамічні риси, притаманні індивіду, внутрішньо пов'язані між собою, складають своєрідну структуру. Індивідуально своєрідна, природно обумовлена сукупність динамічних проявів психіки і називається темпераментом людини.
Прoкoммeнтировaть
:-) 23. Обдарованість як рівень роз... zer000000000000000000000 20:02:36
:-)­ 23. Обдарованість як рівень розвитку здібностей. Структура та компоненти творчої обдарованості.:-)­
Поняття обдарованості не дістало загальновизнаного визначення. Найпоширенішим є визначення німецького психолога В. Штерна. Він формулює його так: "Обдарованість - це загальна здатність індивіда свідомо орієнтувати своє мислення на нові вимоги; це загальна здатність психіки пристосовуватися до нових завдань і умов життя". Воно зазнало критики, зокрема, з боку англійського психолога Ч. Спірмена, який спрямував свої заперечення проти "пристосування" і теологічності штернівського визначення. Незважаючи на це, визначення В. Штерна залишається провідним у сучасному трактуванні проблеми обдарованості.
Обдарованість - це ніби природний дар, який людина одержує, щось спадково зумовлене. Обдарованість є функцією всієї системи умов життєдіяльності в її єдності, функцією особистості. Вона нерозривно пов'язана з усім життям особистості й тому виявляється на різних етапах її розвитку. Природні задатки організму самі собою не детермінують однозначно обдарованості людини. Вони лише є невід'ємним компонентом тієї системи умов, які визначають розвиток особистості, її обдарованість. Обдарованість виражає внутрішні можливості розвитку не організму як такого, а особистості. Однак якщо обдарованість виражає внутрішні особливості особистості, то до неї повною мірою можна віднести концептуальне положення: внутрішнє завжди опосередковане зовнішнім і невіддільне від нього.
Обдарованість виявляється лише через свою співвіднесеність з умовами, в яких відбувається конкретна діяльність людини. Вона виражає внутрішні задатки й можливості людини, тобто внутрішні психологічні умови діяльності в їхньому співвіднесенні з вимогами, які ставить ця діяльність. Для динаміки обдарованості особливо суттєве значення має оптимальність рівня вимог, що висуваються під час діяльності людини, наприклад, вимог, які ставить учневі навчальна програма. Щоб стимулювати розвиток, ці вимоги мають бути досить високими, проте посильними.
Спеціальна обдарованість визначається співвіднесенням внутрішніх психічних умов із вимогами спеціальних видів діяльності. Це співвіднесення є не тільки абстрактним, а й реальним зв'язком, що зумовлює формування обдарованості. Спеціальні здібності визначаються нахилом до окремих спеціальних різновидів діяльності. Всередині тих чи інших спеціальних здібностей проявляється загальна обдарованість індивіда, що співвідноситься з більш загальними умовами провідних форм людської діяльності.
У літературі, присвяченій проблемі обдарованості, питання про загальну і спеціальну обдарованість є найбільш дискусійним.
Ч. Спірмен, обстоюючи положення про існування загальної обдарованості, у своїй теорії "двох чинників" розглядає її як "загальну обдарованість" (genetal ability), або "загальний чинник" (general factor), поряд із спеціальними здібностями. Існування загальної обдарованості визнають також В. Штерн, Е. Мейман та ін. Найрішучішими опонентами цього погляду є Т. Циген, Е. Торндайк, тобто представники асоціативної психології. Загальної здібності інтелекту або обдарованості не існує, стверджує Т. Циген. Під поняттям обдарованість слід розуміти певні інтелектуальні задатки, пам'ять з її численними підвидами, утворення понять і так зване "комбінування". Бувають не тільки спеціальні здібності, а й загальна обдарованість у спеціальних здібностях (С.Л. Рубінштейн). При визначенні обдарованості досягнутий рівень чи результат розвитку має співвідноситися з умовами розвитку.
З метою встановлення співвідношення розумового і хронологічного віку В. Штерн запровадив поняття 10 - інтелектуального коефіцієнта. Це спроба визначити не просто рівень обдарованості, а й темп розвитку. Однак, по суті, 10 встановлює лише рівень розвитку, досягнутий на конкретному його етапі. Водночас практичне значення вимірювання обдарованості полягає в тому, щоб мати змогу прогнозувати подальший розвиток у співвіднесенні з умовами життєдіяльності.
Структура творческой одаренности в качестве компонентов включает: “а) доминирующую роль познавательной мотивации, б)исследовательскую­ творческую активность, выражающегося в обнаружении нового, в постановке и решении проблем, в) возможности достижения оригинальных решений, г) возможности прогнозирования и предвосхищения, д) способность к созданию идеальных эталонов, обеспечивающих высокие эстетические, нравственные, интеллектуальные оценки”. [14, 36 ]
Она совпадает с основными структурными элементами, характеризующими творческое развитие человека. Внешние проявления творчества многообразны: более быстрое развитие речи и мышления, ранняя увлеченность музыкой, рисованием, чтением, счетом; любознательность ребенка, исследовательская активность.
Структурным компонентом творческого потенциала ребенка являются познавательные потребности. У одаренного ребенка познавательная мотивация выражается в форме исследовательской, поисковой активности и проявляется в более низких порогах к новизне стимула, обнаружению нового в обычном. . Реализация исследовательской активности обеспечивает ребенку непроизвольное открытие мира, преобразование неизвестного в известное, обеспечивает творческое порождение образов.
По мере творческого развития одаренного ребенка исследовательская активность преобразуется в более высокие формы и выражается как самостоятельная постановка вопросов и проблем по отношению к новому и неизвестному. Расширяется исследовательский диапазон, появляется возможность к исследованию непосредственно не данного, определению отношений причин и следствий. С этого этапа основным структурным компонентом одаренности ребенка становится проблемность, выражаясь в поиске несоответствий и противоречий. Трудность открытия нового выражается в преодолении сложившихся стереотипов. Решение такой “нерешаемой” проблемы составляет акт творчества и рассматривается как результат интуитивного использования побочных продуктов деятельности, латеральных форм мышления.
Оригинальность составляет непременный структурный элемент одаренности. Она выражает степень непохожести, нестандартности, неожиданности предлагаемого решения и определяется преобразованием заданной проблемы в собственную проблему, отказом от стандартных очевидных гипотез.
Общая одаренность выражается в более быстром обнаружении решения. Эффективность поиска определяется мерой предвосхищения, антиципации каждого последующего шага решения, прогнозирования его последствий. Глубина предвосхищения составляет необходимый компонент общей одаренности.
Интегральным метакогнитивным элементом одаренности является оценочная функция всех сложных психологических структур. Способность к оценке обеспечивает возможности самоконтроля, уверенности одаренного, творческого ребенка в самом себе, в своих способностях, определяя этим его самостоятельность, некомформность и многие другие интеллектуальные и личностные качества.
Итак, перечислим основные структурные компоненты одаренности как общей психологической предпосылки творческого развития: доминирующая роль познавательной мотивации, исследовательская активность, выражающаяся в обнаружении нового, возможность достижения оригинальных решений, возможность прогнозирования и предвосхищения, способность к созданию идеальных эталонов, обеспечивающих высокие эстетические, нравственные, интеллектуальные оценки.
Предлагаемая концепция Матюшкина А.М. позволяет преодолеть односторонние представления о высших способностях как преимущественно интеллектуальных; позволяет раскрыть одаренность как общее основания творчества в любой профессии. Эта концепция дает возможность использовать накопленный научный материал для психологической помощи одаренному ребенку, психологической подготовки творческого учителя, способного помочь творческим учащимся, психологической помощи родителям, воспитателям творческих детей.
Прoкoммeнтировaть
:-) 21. Типологія здібностей.:-) Фи... zer000000000000000000000 19:55:04
:-)­ 21. Типологія здібностей.:-)­
Физические способности
Способности, которые влияют на силу, выносливость, гибкость, равновесие и координацию
- Динамическая сила
Динамическая сила - способность проявлять силу мышц многократно или непрерывно в течение долгого времени. Это включает в себя мышечную выносливость и устойчивость к усталости мышц.
- Взрывная сила
Способность использовать мышечную силу, чтобы прыгнуть или бросить объект.
- Динамическая гибкость
способность быстро и многократно сгибать, вытягивать, протягивать или скручивать руку/и ногу/и или все тело.
- Координация
способность координировать движения рук, ног и туловища вместе, когда все тело находится в движении.
- Равновесие тела
способность сохранить или восстановить баланс тела
- Выносливость
способность физической деятельности в течение длительных периодов времени без отдыха
Сенсорные способности
Способности, влияющие на визуальное, слуховое и речевое восприятие
- Слуховое внимание
способность сосредоточиться на одном источнике звука в присутствии других посторонних шумов.
- Восприятие глубины
способность судить, какой из нескольких объектов, ближе или дальше от вас. Способность определять расстояние между вами и объектом.
- Дальнее видение
способность видеть детали на расстоянии.
- Световая чувствительность
способность видеть объекты в присутствии яркого света или яркого освещения.
- Слуховая чувствительность
способность обнаруживать различия между звуками по высоте и громкости
- Ближний видение
Способность видеть детали на близком расстоянии
- Ночное видение
способность видеть в условиях низкой освещенности.
- Периферийное зрение
Способность видеть объекты или замечать перемещение объектов, происходящее сбоку, в то время, как взгляд направлен прямо.
- Локализация звука
Способность указать сторону, откуда возник звук.
- Ясность речи
умение говорить четко и понятно
- Распознавание речи
Способность понять речь другого человека.
- Визуальное разделение цветов
Способность обнаружить различия между цветами, включая оттенки цвета и яркости.
Когнитивные способности
Способности, влияющие на получение или применение знания и способы решения проблем.
- Когнитивная гибкость
Способность генерировать или использовать различные наборы правил для объединения или группировки вещи по-разному.
- Логическая аргументация
Способность применять общие правила к конкретным задачам производить ответы, которые имеют смысл.
- Восприятие паттернов
Способность идентифицировать и обнаружить известную модель (рисунок, объект, слово, или звук), который скрыт в других отвлекающих материала.
- Свободное владение идеями
Способности, чтобы придумать и предложить ряд идей о теме (качество важно).
- Индуктивное мышление
умение сочетать элементы информации для формирования общих правил или выводов (включает поиск взаимосвязи между казалось бы, несвязанных событий).
- Классификация информации
Способность организовать вещи или действия в определенном порядке или в соответствии с конкретными правилами или набором правил (например, модели цифры, буквы, слова, изображения, математические операции).
- Математическое мышление
умение правильно выбрать математические методы и формулы для решения проблемы.
- Запоминание
Способность запоминать информацию, такую как слова, цифры, изображения и процедуры.
- Количественные операции
Способность сложения, вычитания, умножения или деления.
- Способность слушать
- умение слушать и понимать информацию и идеи, представленные посредством произносимых слов и предложений.
- Способность устной речи
Способность передавать информацию и идеи, говоря так, чтобы другие поняли.
- Оригинальность
Способность придумывать необычные, оригинальные способы решения проблемы.
- Скорость восприятия
Способность быстро и точно сравнить сходства и различия между наборами букв, цифр, объектов, фотографий или шаблонов. Вещи для сравнения могут быть представлены в то же время или одна за другой. Эта способность также включает в себя сравнения и вспоминание объекта.
- Чувство проблемы
Способность почувствовать, если что-то идет неправильно или может пойти не так. Это не связано с решением проблемы, признавая лишь есть проблемы.
- Выборочное внимание
Способность концентрироваться на задаче в течение продолжительного времени, не отвлекаясь.
- Пространственная ориентация
Cпособность знать свое местоположение по отношению к окружающей среде, или знаете, где другие объекты по отношению к вам.
- Скорость решения
Способность быстро разобраться, комбинировать и организации информации в значимые модели.
- Параллельная деятельность
Способность параллельного выполнения двух или более видов деятельности, способность параллельного восприятия нескольких источников информации (речь, звук, прикосновение).
- Визуализация
Способность представить себе, как что-то будет выглядеть после его перемещения
- Понимание письменной речи
Способность читать и понимать информацию и идеи, представленные в письменном виде.
- Выражение мыслей через письменную речь
Способность передавать информацию и идеи в письменном виде, так чтобы идеи были понятны другим.
Психомоторные способности
Способности, которые влияют на способность управлять объектами
- Крепость руки
Способность держать руку и сохранять устойчивое положение руки
- Точность управления
Возможность быстро и многократно корректировать движения во время контроля машины или транспортного средства.
- Ловкость пальцев
Способность делать координированных движений пальцев одной руки или обе рук для обработки или сборки очень малых объектов.
- Ловкость рук
Способность производить быстрые движения рукой/амии и удерживать объекты и совершать манипуляции с ними.
- Координация конечностей
Способность координировать две или более конечностей (например, две руки, две ноги, ноги и руки) в положениях сидя, лежа или стоя.
- Оценка управления
способность определить время вашего движения или движения оборудования
- Время реакции
Способность быстро реагировать на сигнал (звук, свет, фотографию).
- Ответ ориентации
- способность быстро выбирать между двумя или более движений в ответ на два или более различных сигналов (свет, звуки, картинки). Она включает в себя скорость, с которой правильный ответ начинается с рук, ног, или другой части тела.
- Скорость движение конечностей
Способность быстро двигать руками и ногами.
- Скорость пальцев
способность принимать быстрые, простые, повторяющиеся движения пальцами, руками и запястьями.
Прoкoммeнтировaть
zer000000000000000000000 19:54:11
Запись только для зарегистрированных пользователей.
zer000000000000000000000 19:52:04
Запись только для зарегистрированных пользователей.
:-) 18. Діагностика здібностей (інт... zer000000000000000000000 19:50:57
:-)­ 18. Діагностика здібностей (інтелекту).:-)­
У одного и того же человека могут быть различные способности, но одна из них может быть более значительной, чем другие. С другой стороны, у различных людей наблюдаются одни и те же способности, но различающиеся между собой по уровню развития.
С конца XIX-начала XX века в психологии предпринимаются попытки измерить способности. Способности изучались вначале такими зарубежными психологами, как Р. Кеттел, Ч. Спирмен, А. Бине, Г. Айзенк и др. Для измерения способностей использовались тесты. Обычно применялась система тестов, возрастающих по трудности, что получило название «батарея тестов».
В отечественной психологии традиционным является определение способностей через выявление темпа продвижения в процессе деятельности, широты переноса формирующихся психических качеств, соотношения нервно-психических затрат н конечного результата деятельности. Диагностика способностей, основанная на перечисленных принципах, обогащена содержательными методами: диагностика способности к обучению, диагностические обучающие программы и др.
Исследование способностей ведется с различных сторон:
• выявляется их общественно-историч­еская сущность в общесоциологическом­ плане;
• изучается их развитие в конкретных видах деятельности:
• рассматриваются общие механизмы формирования способностей.
Исследование различных видов специальных способностей проводится главным образом в связи с профессиональной ориентацией и профотбором.
Для определения склонностей (а в какой-то мере — и способностей) Е. А. Климов предложил разделить профессии на пять основных типов — в зависимости от объектов, на которые они направлены:
• человек — природа (растения, животные, микроорганизмы);
• человек — техника (машины, материалы. различные виды энергии и т. д.);
• человек — человек (группы людей, коллективы);
• человек — знаковая информация (книги, языки, коды, модели);
• человек — художественный образ (изобразительное искусство, музыка и т. д.).
Склонности молодого человека при решении задач профориентации определяются прежде всего в рамках перечисленной классификации профессий, В целях профориентации применяют также целый ряд других адекватных методов диагностики склонностей и способностей.
Надо иметь в виду, что успешность выполнения любой деятельности определяется не какими-либо отдельными способностями, а сочетанием способностей, своеобразным у каждого человека и характеризующим его как личность.
Прoкoммeнтировaть
17. Рівні прояву здібностей.Коли пс... zer000000000000000000000 19:49:51
:-)­ 17. Рівні прояву здібностей.:-)­
Коли психологи говорять про здібності людини, то передбачають два рівні їх прояву:
Якісний рівень прояву здібностей - сфера прояву і застосування здібностей - до чого здібна людина;
Кількісний рівень прояву здібностей - рівень розвитку здібностей - якою мірою здібна людина.

Кількісний прояв здібностей має наступні рівні:
Задатки > обдарованість > талановитість > геніальність

Нульовий рівень - наявність задатків (вроджених передумов для розвитку здібностей).
Перший рівень - обдарованість (виявлені задатки та розвинені до посереднього рівня здібностей, результати діяльності людини є кращими, ніж у інших).
Другий рівень - талановитість (високорозвинені здібності, результати діяльності людини визнаються суспільством).
Талант може проявлятися в будь-якій людській діяльності, а не лише в галузі науки і мистецтва. Тому талановитим може бути і лікар, і вчитель, і льотчик.
Третій рівень - геніальність (винятково розвинені та використані здібності, результати є виключно творчими, їх цінність визнається людством).
Геній, образно кажучи, створює нову епоху в своїй царині знань. Для нього характерні творча продуктивність, оволодіння культурною спадщиною минулого і водночас рішуче долання старих норм і традицій. Геніальна особистість своєю творчою діяльністю сприяє прогресивному розвитку суспільства. В якості прикладу достатньо назвати Арістотеля, Леонардо да Вінчі, Р. Декарта, М. В. Ломоносова, К. Маркса.
Прoкoммeнтировaть
zer000000000000000000000 19:36:53
Запись только для зарегистрированных пользователей.
:-) 12. Здібність як психологічне п... zer000000000000000000000 19:32:59
:-)­ 12. Здібність як психологічне поняття. Відмінності здібностей від знань, умінь і навичок.:-)­
Способности - индивидуально-психо­логические особенности человека, проявляющиеся в деятельности и являющиеся условием успешности ее выполнения. От способностей зависит скорость, глубина, легкость и прочность процесса овладения знаниями, умениями и навыками, но сами они к ним не сводятся. На основе анализа психологической литературы по проблеме способностей можно выделить следующие признаки наличия способностей к какому-либо виду деятельности.
На сегодняшний день существуют различные подходы к определению способностей. Глубокий анализ проблемы способностей был дан Б.М. Тепловым. Согласно развиваемой им и его сотрудниками концепции, врожденными могут быть лишь анатомо-физиологиче­ские и функциональные особенности человека, создающие определенные предпосылки для развития способностей, называемые задатками.
В связи с этим сперва рассмотрим соотношение понятий: способности, задатки, гениальность и талант на основе общей структуры способностей .
Задатки весьма многозначны, они лишь предпосылки развития способностей.
В развитии способностей они входят лишь как исходный момент. Способности, развивающиеся на их основе, обусловливаются, но не предопределяются ими .
Талант и гениальность являются уровнями способностей. Талант - это высшая степень способностей личности в определенной деятельности, а гениальность - высшая степень проявления творческих способностей.
Обычно виды способностей различают по их направленности, или специализации .
В этом плане можно выделить:
Общие способности - такие индивидуальные свойства личности, которые обеспечивают относительную легкость и продуктивность в овладении знаниями и осуществлении различных видов деятельности;
Специальные способности - система свойств личности, которые помогают достигнуть высоких результатов в какой-либо области деятельности. Специальные способности органически связаны с общими.
•Сегодня изучение способностей ведется с разных сторон:
oв общепсихологическом­ плане выявляется их общественно-историч­еская сущность;
oизучается их развитие в конкретных видах деятельности;
oизучаются общие механизмы формирования способностей

К сожалению, в повседневной практике понятия «способности» и «навыки» часто отождествляют, что приводит к ошибочным выводам, особенно в педагоги¬ческой практике. Классическим примером такого рода может служить неудачная попытка В. И. Сурикова, ставшего впоследствии знаменитым художником, посту¬пить в Академию художеств. Хотя выдающиеся способности Сурикова прояви¬лись достаточно рано, необходимых умений и навыков в рисовании у него еще не было. Академические педагоги отказали Сурикову в поступлении в академию. Более того, инспектор академии, просмотрев представленные Суриковым рисун¬ки, заявил: «За такие рисунки вам даже мимо академии надо запретить ходить». Ошибка преподавателей академии заключалась в том, что они не сумели отличить отсутствие умений и навыков от отсутствия способностей. Суриков делом дока¬зал их ошибку, овладев в течение трех месяцев нужными умениями, в результате чего те же педагоги сочли его на этот раз достойным зачисления в академию.
Несмотря на то что способности не сводятся к знаниям, умениям и навыкам, это не означает, что они никак не связаны со знаниями и умениями. От способно¬стей зависят легкость и быстрота приобретения знаний, умений и навыков. При¬обретение же этих знаний и умений, в свою очередь, содействует дальнейшему развитию способностей, тогда как отсутствие соответствующих навыков и знаний является тормозом для развития способностей.
Способности, считал Б. М. Теплов, не могут существовать иначе как в посто¬янном процессе развития. Способность, которая не развивается, которой на прак¬тике человек перестает пользоваться, со временем утрачивается. Только благода¬ря постоянным упражнениям, связанным с систематическими занятиями такими сложными видами человеческой деятельности, как музыка, техническое и худо¬жественное творчество, математика, спорт и т. п., мы поддерживаем и развиваем у себя соответствующие способности.
Прoкoммeнтировaть
:-) 11. Характеристика спеціальних ... zer000000000000000000000 19:29:25
:-)­ 11. Характеристика спеціальних здібностей.:-)­
Здібності — індивідуально стійкі психічні властивості людини, що визначають її успіхи в різних видах діяльності. Здібності — це потенційні можливості, що виявляються в діяльності, яка не може існувати без них.

Кожна здібність становить складну синтетичну якість людини, в якій поєднуються окремі психічні властивості: чутливість, спостережливість, особливості пам'яті, уяви, мислення і т.д.

Виділяють:

загальні здібності, які включають, ті якими визначаються успіхи людини в видах основної діяльності;
спеціальні здібності, які сприяють успіхам людини в специфічних видах діяльності.

Спеціальні - проявляються в певній сфері діяльності людини - музиці, математиці, малюванні, спорті, техніці тощо.
У однієї людини можливе поєднання як загальних, так і спеціальних видів здібностей.
Прикладами високого рівня розвитку як загальних, так і спеціальних здібностей є Т. Г. Шевченко, М. В. Гоголь, М. В. Ломоносов та ін.
Учбові здібності проявляються як швидке і якісне засвоєння знань, вироблення вмінь, однак не передбачають оригінальності продуктів діяльності.
Творчі - виявляються через створення людиною нестандартних, оригінальних продуктів діяльності.
Для досягнення рівня творчих здібностей людина спочатку виробляє учбові здібності.
Прoкoммeнтировaть
:-) 10. Природа здібностей людини. ... zer000000000000000000000 18:45:57
:-)­ 10. Природа здібностей людини. Теорії здібностей.:-)­
ЗДІБНОСТІ - це поєднання сприятливих індивідуально-своєр­ідних особливостей та якостей психіки, котрі виявляються у швидкості, результативності та якості виконання відповідної діяльності за мінімальних силових, енергетичних і часових затрат.
Вихідною передумовою для розвитку здібностей є ті природні задатки, з якими дитина зявляється на світ. Водночас біологічно успадковані властивості людини не визначають її здібностей. Мозок концентрує в собі не ті чи інші специфічні людські здібності, а лише здатність до формування цих здібностей (С.Л. Рубінштейн).
Рівень розвитку здібностей залежить:
•від якості знань і вмінь, від міри їх обєднання в єдине ціле;
•природних задатків людини, якості природних нервових механізмів елементарної психічної діяльності;
•більшої чи меншої «тренованості» самих мозкових структур, які беруть участь у здійсненні пізнавальних і психомоторних процесів (Б.І. Додонов).
Теории способностей
•В психологии выделяется три концепции способностей:
•А) теория наследственности способностей,
•Б) теория приобретенных способностей,
•В) приобретенное и природное в способностях.
•1. Теория наследственности способностей ведет свою историю еще от Платона, который утверждал, что способности имеют биологическое происхождение, т.е. их проявление целиком зависит от того, кто был родителем ребенка, от того, какие черты унаследованы. Обучение и воспитание могут лишь изменять скорость их появления, но они всегда проявятся тем или иным образом.
•Подход к наследственной природе способностей нашел отражение во взглядах, связывающих способности человека с величиной его мозга. Но эти исследования не подтвердились.
•2. Теория приобретенный способностей связывает способности исключительно со средой и воспитанием. Еще в XVIII в. К.А. Гельвеции заявил, что с помощью специального воспитания можно сформировать гениальность. Сторонники данного направления ссылаются на случаи, когда дети из самых отсталых и примитивных племен, получив соответствующее обучение, ничем не отличались от образованных европейцев.
•В качестве примеров приводят также случаи, когда ребенок по каким-то причинам лишается возможности общения со взрослыми и сверстниками. В результате человека в полном смысле слова из него не получается.
•Американский ученый У. Эшби утверждает, что способности и даже гениальность определяются приобретенными свойствами, и в частности тем, какие предпрограмма и программа интеллектуальной деятельности были сформированы у человека в детстве и в последующей жизни, стихийно и сознательно в процессе обучения. У одного программа позволяет решать творческие задачи, а у другого - только репродуктивные. Вторым фактором способностей У. Эшби считает работоспособность.
•Но и эта концепция встречала и встречает возражения. Жизненные наблюдения и специальные исследования свидетельствуют, что природные предпосылки способностей нельзя отрицать. В ряде профессий они имеют особо важное значение.
•3. Приобретенное и природное в способностях. Эта концепция, объединяющая приведенные выше теории, подтверждается практикой и специальными исследованиями.
•Исследователи разделяют способности на природные и приобретенные. Разделение это очень условно. Наследственность включается, конечно, в качестве одного из условий в развитие человека но его способности являются не прямой функцией его наследственности. Прежде всего наследственное и приобретенное в конкретных особенностях личности образуют неразделимое единство; уже в силу этого нельзя относить какие-либо конкретные психические свойства личности за счет одной лишь наследственности.
•Далее, наследственны могут быть не сами психические способности в их конкретном психологическом содержании, а лишь органические предпосылки их развития.
•Органические предпосылки развития способностей человека обусловливают, но не предопределяют одаренности человека и возможностей его развития.
•Способность развивается на основе различных психофизических функций и психических процессов. Она - сложное синтетическое образование, включающее ряд качеств, без которых человек не был бы способен к какой-либо конкретной деятельности, и свойств, которые вырабатываются лишь в процессе определенным образом организованной деятельности.
Прoкoммeнтировaть
 


Дневник пользователя "zer000000000000000­000000"Перейти на страницу: 1 | 2 | 3 | 4 | следующуюСледующая »

читай на форуме:
чего се молчат!?:-( дявайте обьщать...
Приветик всем!!Я Хочу создать сообщ...
Аватары.Статика.Размер ВИП.Продаю з...
пройди тесты:
Одинок ли ти?
Самый Короткий Тест В Мире...
...
читай в дневниках:
Что-то нахлынуло...
- Она Ведьма!!! В обличье Ангела......
грустно.... Наболело...

  Copyright © 2001—2018 BeOn
Авторами текстов, изображений и видео, размещённых на этой странице, являются пользователи сайта.
Задать вопрос.
Написать об ошибке.
Оставить предложения и комментарии.
Помощь в пополнении позитивок.
Сообщить о неприличных изображениях.
Информация для родителей.
Пишите нам на e-mail.
Разместить Рекламу.
If you would like to report an abuse of our service, such as a spam message, please contact us.
Если Вы хотите пожаловаться на содержимое этой страницы, пожалуйста, напишите нам.

↑вверх